Останній дзвінок
Травневого ранку, залите сонцем подвір'я Бистрицької гімназії наповнилося хвилюванням, усмішками, щемом і світлими надіями. Цьогорічне свято останнього дзвоника стало справжнім вибухом емоцій — і для випускників, і для вчителів, і для батьків. Воно, як кадр із доброго фільму, залишиться в серці кожного, хто цього дня був поруч.У центрі уваги — випускники. Ще вчора галасливі учні, сьогодні — дорослі, красиві, з тремтячими серцями, в очікуванні нового життя. Їхній шлях у Бистрицькій гімназії завершується, але попереду — невідомі, великі горизонти. Вони йшли на урочисту лінійку під гучні оплески, зі щирими усмішками та блиском в очах, який важко було не помітити — блиском радості й легкої туги.Зі сцени звучали щирі слова: від директора, гостей: Мелеш Лесі Юріївни, секретаря Чинадіївської селищної ради, Цалана Івана Івановича, старости Бистрицького старостинського окуругу, Полянської Віри Василівни, колишнього директора гімназії; учителів, від батьків. Але найзворушливішими були виступи самих випускників. Дехто не стримував сліз, дякуючи вчителям за любов, терпіння і силу, яка допомагала пройти всі шкільні труднощі. Останній вальс — ніжний, плавний, ніби прощальний подих весни — змусив затамувати подих усіх, хто спостерігав за танцем дорослішання.Бистрицька гімназія проводжає своїх випускників з любов'ю, гордістю і вірою, що кожен із них знайде свою дорогу, збудує свій світ і обов'язково згадає рідну гімназію— з теплом у серці.